Правовий висновок Верховного Суду України у справі, що розглядалась Ленінським районним судом м.Кіровограда

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

15 травня 2013 року                                                                                             м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ   від 13 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції, треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про звільнення майна з-під арешту та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції, треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про звільнення майна з-під арешту та  виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Позивачка зазначала, що на підставі укладених в 2005 та 2008 роках договорів купівлі-продажу є власником нежитлових приміщень площею S по АДРЕСА_1, а також площею S2 та S3 по АДРЕСА_2. В серпні 2009 року на виконання постанови слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області від 4 липня 2009 року, постановленої в рамках порушеної щодо ОСОБА_2 кримінальної справи, на належні їй зазначені вище об’єкти нерухомого майна накладено арешт. Посилаючись на те, що вона жодного відношення до розслідуваної слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області кримінальної справи не має, так само як і ОСОБА_2 не має відношення до арештованих нежитлових приміщень, а їх арешт порушує її право власності на них, позивачка просила відновити її порушене право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна шляхом звільнення їх з-під арешту.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2012 року позов задоволено. 

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 13 червня    2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення апеляційного та касаційного судів й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, заявниця посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, ч. 1 ст. 319, ст.ст. 321, 391 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України Ярової Л.М., дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що арешт на майно позивачки було накладено слідчим в рамках розслідування ним кримінальної справи та в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України, відтак, і скасовувати його також слід за правилами, встановленими КПК України, а законодавство про захист права власності застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Разом з тим, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2011 року, 17 липня, 19 вересня та               10 жовтня 2012 року, а також в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 19 січня    2010 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційний суд вказав, що право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися шляхом звільнення цього майна    з-під арешту, тобто законодавство про захист права власті поширюється на ці відносини.

Отже, судами касаційної інстанції допущено неоднакове застосування   ст.ст. 15, 16, 316, ч. 1 ст. 319, ст.ст. 321, 391 ЦК України у справах з подібних правовідносин.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права Верховний Суд України виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна. Саме до цього зводяться роз’яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 року № 6 в редакції від 30 червня 1978 року № 5.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2012 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.  

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.